Як надійти бухгалтерові, якщо у звітному періоді пройшла угода за договором товарного кредиту? Товар позичали - грошей не бачили. Що потрібно вважати доходом і видатком?

Е. Камалова

Договір товарного кредиту укладається в тім, що одна сторона (позичальник) бере в іншої сторони (позикодавця) товар на якийсь час. Використає його у своїх цілях. Потім купує точно такий же в рівній кількості. І віддає з відсотками. По даному виді договору потрібно взяти речі з так званими «родовими» ознаками: їх можна замінити, виміряти - кілограмами, метрами, літрами. Ще одна відмінна риса таких речей - після одержання вони поступово споживаються, витрачаються. Відносини за договором товарної позики й кредиту регулюються статтями 819, 822 Цивільного кодексу.

Для бухгалтера в такому договорі будуть цікаві наступні пункти. По-перше: дата передачі речі позичальникові. Саме із цього моменту виникає право власності останнього на товар і починають «капати» відсотки. По-друге: ціна переданих речей. Це потрібно для розрахунку суми відсотків. По-третє: розмір відсотків. Якщо цей пункт у договорі не прописаний, у розрахунок береться ставка рефінансування Центробанку. І нарешті: строк повернення. Відповідно до цивільного законодавства, позичальник може повернути борг раніше встановленої дати, тільки якщо між сторонами укладена безпроцентна позика.

Відсотки - у видаток

Коли позичальник одержує річ, це не вважається його доходом з метою оподаткування прибутку (подп. 10 п. 1 ст. 251 Податкового кодексу). Коли він повертає товар назад, те це включається в його видатки (подп. 12 ст. 270 НК). Виходить, позичальник не повинен відображати в податковому обліку доходи й видатки при одержанні й поверненні майна, переданого за договором товарного кредиту.

Питання в бухгалтера починаються при поверненні товару. Щоб віддати борги у вигляді такого ж майна, доводиться його спочатку купити. А ціна придбання, як правило, відрізняється від тієї, по якій були прийняті речі. Якщо в податковому обліку вартість переданого товару в базу по прибутку не включається, то в бухучете картина буде виглядати інакше. Речі варто оприбуткувати по фактичній собівартості за винятком ПДВ і інших податків, що відшкодовують, (п. 6 ПБУ 5/01, п. 8 ПБУ 6/01). Таким чином, у бухучете сума при поверненні боргу буде відрізнятися від вартості при одержанні. Різницю враховують у складі інших операційних видатків відповідно до пункту 11 ПБУ 10/99. Якщо ж ціна знову купленого майна більше ціни отриманого, то виникає постійне податкове зобов'язання (ПБУ 18/02).

У податковому обліку потрібно показати відсотки, що підлягають сплаті за договором. От вони-те саме й ставляться до позареалізаційних видатків (подп. 2 п. 1 ст. 265 НК). Виходить, організація-позичальник вправі включити величину відсотків у витрати, що враховують при оподаткуванні прибутку. Але отут є свої особливості, передбачені статтею 269 Податкового кодексу. Для визнання відсотків видатками потрібно, щоб вони істотно не перевищували розміру відсотків, що стягують по боргових зобов'язаннях на порівнянних умовах, виданим у тім же кварталі.

Граничну величину відсотків, визнаних видатком, сдедует прийняти рівній ставці рефінансування Центробанку, збільшеної в 1,1 рази, - при оформленні боргового зобов'язання в рублях і 15 відсоткам - по позиках в іноземній валюті.

Якщо договором не передбачений облік зміни ставки рефінансування, те в розрахунках використається ставка, що діяла на день передачі майна. В іншому випадку беруться відсотки Центробанку, установлені на дату визнання таких видатків.

В аналітичних регістрах податкового обліку потрібно розшифровувати відсотки окремо по кожному виді боргового зобов'язання (п. 1 ст. 328 НК).

Етапи повернення боргу в супроводі ПДВ

Облік у позичальника й у питанні відрахування й нарахування ПДВ також ускладнюється тим, що при поверненні речей, узятих у кредит, потрібно враховувати різницю між вартістю отриманого товару й того, котрий куплений для повернення боргу. Ця різниця включається до складу операційних видатків позичальника. При цьому доначисляется видаток у вигляді цінової різниці між обліковою вартістю й фактичними витратами на відсотки, які також входять в операційні видатки. Коли товар отриманий, ПДВ приймається на підставі рахунку-фактури кредитора після постановки товару на облік.

Процедура повернення боргу складається з декількох етапів. Позичальник купує товар і віддає його позикодавцеві. При цьому боржник вправі нарахувати ПДВ по повертають материалам, що. А також прийняти податок на додану вартість до відрахування з рахунку 19, що там з'явився при одержанні кредиту. Для відрахування береться або ПДВ від балансової вартості переданого майна, або сума, зазначена в рахунку-фактурі кредитора.

чиНалежний позичальник взагалі нараховувати ПДВ при поверненні товарного боргу? Це питання є спірним. Податкові органи вважають, що повинен, міркуючи в такий спосіб. Об'єктом обкладання ПДВ зізнається реалізація товарів. Податковий кодекс під цим поняттям має на увазі передачу на возмездной (або безоплатної – у деяких випадках) основі права власності. Тому що у випадку товарного кредиту відбувається зміна власника, те цей процес можна визнати реалізацією. Стаття 149 Податкового кодексу говорить про те, що не підлягають обкладанню ПДВ операції по наданню позики в грошовій формі. У розглянутому випадку в позику віддаються товари, тому дана норма на нашу ситуацію не поширюється. Виходить, операції за договором товарного кредиту підлягають обкладанню ПДВ. Його потрібно нараховувати як при одержанні товару, так і при його поверненні.

Арбітражна практика по цій темі суперечлива. Деякі справи розглядають у судах по кілька разів. Одна фірма зайняла у свого партнера товар, а потім повернула борг, купивши для цього аналогічну продукцію й оплативши її грішми. Арбітражний суд кваліфікував виконання за договором позики як реалізацію товару, що підлягає обкладанню ПДВ. Касаційна інстанція вирішила, що це неправильно, тому що передача майна за договором позики здійснюється не на возмездной, а на поворотній основі (постанова ФАС Московського округу від 3 січня 2002 р. № КА-А40/7776-01). І до того ж суд указав, що ціна товару як база для обчислення ПДВ при позиці відсутній. Справа відправили на нове розгляд. Наступного разу суд вирішив, що все-таки тут має місце реалізація (постанова ФАС Московського округу від 10 жовтня 2002 р. № КА-А40/6787-02). Судді аргументували своє рішення тим, що при договорі позики відбувається перехід права власності, що є ознакою реалізації, і тому ПДВ нараховувати треба. Висновок невтішний: навіть арбітраж у спірних питаннях – не панацея при захисті вашого права, тому при наявності негативної практики краще прислухатися до думки податкових органів.